summer sun

приходить мені розсилка різна, зі скрайбу в тому числі, чесно кажучи не завжди я її читаю, все що мені приходить - оглядаю і  вибираю, а от цю вирішила почитати, і от частинки того, що я там знайшла:
від Остина Клеона
Вы не можете выбирать родителей, но можете выбирать учителей, друзей, музыку, книги и фильмы.
На самом деле, ты — это то, что ты впускаешь в свою жизнь. Ты — сумма того, что на тебя влияет. Как говорил Гете, «нас создает и формирует то, что мы любим».

Если бы я ждал, когда пойму «кто я» и «для чего живу» до того, как стал «заниматься творчеством», я до сих пор сидел бы без дела, пытаясь найти себя, вместо того, чтобы просто начать что-то делать. По собственному опыту знаю — именно в процессе работы мы понимаем кто мы.

Вся жизнь случайна.
Старайтесь быть хорошим человеком (потому что мир тесен)

ну а все інше тут: http://digest.subscribe.ru/marketing/creo/n755366609.html

починалось все з бажання зібратись, закінчилось тим, що зібрались, трошки в іншому складі,  але так надзвичайно-приємно, що навіть не віриться, в те, що є ще щось крім нашого тепла, сміху, розумінн, любові, безшабашності, впевненності і дитячості))
за проведену субботу дяка: Дімі, Олі, Мілці.
виявилось, що я люблю фоткати людей, емоціїї, події, навіть не зважаючи на те, що не завжди вчасно перемикаю режими))) декілька фоток пізніше, а зараз про настрій.
час пролетів так швидко, що не вірилось в його плинність, ранок перша допомога - удушшя, тринування, гра в рятівників, приїзд додому, зустріч з друзями, сніговики, сніг, ліс, кімната, чай, салатик, фотки, сміх, прощання тепле-тепле, ніжне-ніжне, вечір))

все сплутано, але: експедиція, рубін у Мілки в руках, полежалки навпроти кладовища тваринок, виглядалки, скакунчики, дерево, саме чудове дерево, озеро, засніжені ми, сніговик))

поки ніхто не бачить і не знає, сиджу на роботі і мрію про гори) вони далеко, сильні, великі, круті.. а я тут -готуюсь до  них трошки. хочу таку мрію, з якоюсь мало відомою людиною піти кудись далеко, блін. Для цього року було б ідеально підібрати щось типу Алтай, Кавказ, Кольський, це для самостійного проходження, якщо пощастить, Грузія. дуже хочу в Грузію. майже марю нею, ще трошки і стане відомо, чи вона мені по-зубах цього року. (тримаю кулаки)

Ромка мені скинув ссилку на свій щоденник з Алтаю, я згадала, як мені з ним гарно ходилось))) ностальгія? хіба що по впевненості, по сильним рукам, по гарним очам і цікавим історіям) одне слово - гарна Людина.
підростуть Ольчик з Віронічкою - будемо разом ходити в гори, дуже вже хочу!!!

Пішла читати про Алтай, там літо, гарно, холодно і, блін, мене туди тягне)

це історія про те, як у мене з*явився метелик.
якось вирішила я, що хочу стати альпіністом. повертались з виїзду ми з Антоном, який всю дорогу розповідав мені дивовижні історії про пошуки Аравійського моря, військових, в*язницю, дальнобійників, пошуки води, ночівлі у бомжів і в монастирях, різне. зустрілись ми якось перед новим роком, дарувати подарунки, навіщо ж іще зустрічатись гарним рюдям перед новим роком, коли часу мало, чай випито, а няшки ще не приготовані, ще й ялинка. так от. і дістає він з під куртки коробочку і дає мені. все, що відбувалось зі мною наступну добу опустимо, бо це був і жах і відчай і здивування, і нерозуміння, і тепло, істерія, шок - багато чого)) але з того часу минуло вже пару днів і мене попустило, тож зараз про хороше!
МАрфа (так я його назвала, бо його порода є голубий морфо), приїхав з Амстеру, істав метеликом тільки 29 грудня 2011 року, зранку, а вже ввечері попав до мене.  дуже спокійний, тропічний метелик, їсть банани, цукор розведений з водою, вночі спокійний, вдень постійно в пошуках. заходиш в кімнату, а його нема на звичному місці, і як ненормальний починаєш його гукати - типу він відгукнеться)) а він мовчить і десь заб*ється в якийсь кут, яких у мене тут вистачає))
ми жили рабом не довго, 2 дні. а потім він пішов туди, де його дуже люблять.
Бувай Марфочка.
Дякую Антон. 

«Жертвы легендарных
кораблекрушений, погибшие преждевременно, я знаю: вас убило не море, вас
убил не голод, вас убила не жажда! Раскачиваясь на волнах под жалобные
крики чаек, вы умерли от страха» (Ален Бомбар)

Эту книгу я прочитала за неделю и пару дней. В общем она о разном. Ее написал настоящий психотерапевт (про него можно почитать в википедии), и в большей степени из своей практики. Про Шопенгауера тоже правда (можно и на вики ознакомиться). Книга разная, необычная, и очень полезная. Мне бы хотелось, чтобы она принесла пользу Вам. Книга как вопрос и ответ. Какбуд-то ты сама присутствуешь и там с маленьким Артуром, и на сеансе у психотерапевта. Вот. Больше слов нет, есть ощущения вопросы и ответы, и что-то еще, большее :-)

Шопенгауер как лекраство
Ирвин Ялом

мені сняться дивні сни. сьогодні був такий.
я поїхала поїздом в Харків, і там на околиці міста почала сходження на Еверест. піднялась не високо, бо помітила, що у мене зовсім нема спорядження, і вже четверта година дня, тож повернутись в будьякому разі до темряви не встигну, тож прийняла рішення повертатись додому за речами. дивно те, що мені не було одиноко, хоча я була одна, страшно чи ще якось дивно. всі думки дуже чіткі, раціональні, приємні.
може пора в гори?
може я готова до сольняка?

тепло і ніжно)
вечір був чудовий - ми мерзли пили чай, їли смакоту з кісточками, загалом чекали. і от! Дочекались) нарешті почався концерт. Орган співав, фортепано з голосистим людьським голосо. музика то веселила нас ледь не старовинно-шотландськими ритмами, то сумно бовтала ногами у хололній весняній воді. я в*язала. відчувала, осязала. Було гарно.